Вперше мешканці околиці New Concord (East Chatham) звернули увагу на оселю яку нині звемо Вовча Тропа зараз після Американської Революційної Війни коли мешканці завважили що там ходили зграї вовків і від того часу звали цю гору Wolve’s Trek. Правда подібно вовки були перші мешканці цих акрів землі та через роки ця назва затрималася хочай вовків вже давно нема.

Першим знаним власником цих понад 500 акрів землі був Captain Daniel Lovejoy. В 1779 р. він був власником цеї найбільшої парцелі землі в околиці New Concord та тим самим чином великим багачем. У своїм завіщеню залишив свої дружині Prudence Cady, a slave-woman. Очевидно це було перед Цивільною Війною. Daniel Cady успадкоїв цю посілість від Daniel Lovejoy і збудував тамже хату в 1796 році. Ця хата згоріла до землі і по ній незалишився слід. Daniel Cady покинув New Concord молодим чоловіком але він добре зананий в історії стейту Ню Йорк бо визначався як юрист найвищого суду Ню Йорку, був стейтовим та федеральним кон_ресменом. Його донька Elizabeth Cady Stanton була відома в жіночім руші за рівні права.

Мапи Оселі: Кольорова  Чорно/Біла

Від історичного товариства New Concord довідуємось що після родини Cady власником посілості був Samuel Wilkinson. В 1866 році Rachael Sayre і Roxcellenah Miller дві вдові сестри закупили від Samuel Wilkinson приблизно 600 акрів. Rachael і Roxcellenah були фінансово заможні та історичні документи доказують що в 1874 році була збудована хата яку ми нині називаємо червоний будинок а стара адміністрація вже стояла. Цікаво завважити що цей червоний будинок був один з перших домів збудований з цегли вцій околиці. Кошт будови цегольного будинку був високий та вказує на здоровий фінансовий стан власників. Внутрішний вигляд хати також вказує на спроможність власників. Підлоги були і далі є паркетові або мозаїкою виложені, сходи імпозантні з найкращого дерева, ватрани обложені ручно мальованими кафлями а в вікнах вітражі в стилі Tiffany. Ще до сьогодні де не де можна бачити артисничні занавіси і кришталеві клямки на дверях. Було шість великих спалень і окремі більш скромні кватири для слуг. В той час на посілості також були інші будівлі: будинок на карети, стодола, два будинки для працівників та кілька інших менших будинків. Були розкішні овочеві сади та ходоба паслася на полях. В 1876 Roxcellenah померла і кліпсидра в New York Times описувала її величавий похорон. Все своє багацтво—в сумі $2,000,000 залишила сестрі Rachael Sayre. В 1878 році Rachael померла та власність оселі неясна через довгі роки бо були чисельні судові справи. Від 1892 до 1912 оселя мала трох інших власників і остаточно посілість опинилася в руках банку аж до 1941 коли Frances Chilson кипив посілість за $100. Він відремонтував червоний будинок та зробив потрібні поправки.

В ранних 1950-их роках при станиці Ню Йорку був створений комітет для розшуку і закупу пластової оселі. Комітет був очолиний пл. сен. Ярославом Бойдуником, а пізніше інж. Орестом Клюфасом. Члени цього комітету були Володимир Сушків, Богдан Соболта, Михайло Юзенів і Михайло Пежанський. До цеї акції також включилися пластуни які до нині є провідними членами Пласту: подруга Олька Кузьмович та друг Юрій Ференцевич.

Після обшириного шукання, комітет знайшов посілість яку ми нині називаємо Вовча Тропа. Francis Chilson тодішний властитель, пропонував комітетові кілька будинків і 732 акрів землі за феноминальгу ціну -- $48,500. Комітет передумавши його пропозицію рішив закупити будинки і 350 акрів за знижену суму: $35,000. Francis Chilson Jr., син бувшого властителя, оповідав як його батько стрінувся в березні 1953 року з членами комітету: “Приїхали поважні панови з валізкою в руках і передали Francis Chilson валізку в котрій було $15,000 готівкою. Гроші були тяжко запрацьовані добровільні датки, а $20,000 сплачено через банкову позичку.” Ці пластуни і приятелі Пласту приїхавши до Америки відразу відчули потребу пластової оселі, щоб пластове життя, таке важне для них, могло продовжуватись після страшних воєних часів і повоєнного переселення. В них була велика надія на будучність – але також мали обмежене знання Англійської мови і ще більше обмежені фінансові спроможності. Мимо цих перепон вони придбали цей клаптик землі який їм нагадував рідні Карпати, Їм було важним щоб діти мали нагоду переживати чар пластових таборів.

Через останніх 50 років основноположники і багато інших добровольців—яких неможливо поіменно вичислити—вложили в Вовчу Тропу недообраховання час, тяжку фізичну працю і неполегливість щоб Вовча Тропа існувала і з кожним роком ставала кращою. Продовж багато років, на кінець майже кожного тижня, основнолопожники разом з дружинами їхали на Вовчу Тропу де їх чекала тяжка фізична робота. Мимо того що працювали пять днів на тиждень, вони охочо шостий і сьомий день ще тяжче відпрацьовували на оселі. Вони в дуже тяжких часах зуміли забезпечити на Вовчій Тропі місце де пластова молодь загартовувалась до життя, знайомилась із своїм славним минулим та переживала радости юних літ. Скільки нинішних провідників наших суспільних організацій вперше виробили свої здібності провідництва на пластових таборах? Це саме собою свідчить про важливість та користність праці основноположників.

Спосбом відзначення 50-тих роковин Вовчої Тропи, ми виявляємо нашу вдячність і пошану до правдивих, в повному розумінню слова, піонерів Вовчої Тропи. Нехай ці святкування пригадають нам що нашим обовязком є забезпечити майбутність Вовчої Тропи для наступних поколінь пластунів, так як зробили це основноположники—себто, посвятою часу і зусиль і найважніше з переконанням що все можливе, якщо є охота і добра воля.